«Коли везеш допомогу на передову – це може бути дорогою в один кінець. Бо ніколи не знаєш, що там чекає і чи повернешся додому»
Для нашого нинішнього Вартового Світла війна розпочалася не 24 лютого 2022 року, а ще у 2014-му. Коли «хворе» керівництво сусідньої країни чомусь вирішило, що може забрати собі частину чужої території, й анексувало наш Крим, а згодом і частину Луганської та Донецької областей.
Ще тоді наш герой чітко зрозумів, що не може стояти осторонь і мусить допомогти українським захисникам відвойовувати окуповані території. Він вирішив це робити у свій спосіб.
Згадує: «Я дуже люблю готувати і на той час уже мав досвід роботи з автоклавом. Вирішив робити тушонку, рибні консерви, каші з м'ясом та продукти довготривалого зберігання, а потім передавати це хлопцям на Луганський та Донецький напрямок. Саме із цього й почалася моя волонтерська діяльність, якою займаюся і досі».
До подій 2014-го в Олександра Бірковського було спокійне й розмірене життя: сім’я, робота, дозвілля. Працював на Південноукраїнській атомній електростанції, де за 10 років пройшов шлях від слюсаря 3-го розряду до майстра цеху з ремонту турбінного устаткування. Вів активний спосіб життя, любив збирати гриби та їздити на риболовлю і полювання. Згодом до цього списку захоплень додалася ще одна улюблена справа – готувати для захисників України, які перебувають безпосередньо «на нулі».
Гордо розповідає, що найкращим його помічником є син, який попри свій юний вік на початку повномасштабного вторгнення допомагав не лише готувати, а й розвозити продуктову та медичну допомогу на передову: «Він тоді мене одного не відпускав нікуди, хоч я постійно наполягав, щоб залишався вдома. Адже часто, коли везеш допомогу на передову – це може бути дорогою в один кінець. Бо ніколи не знаєш, що там чекає і чи повернешся додому». За мужність і працю 17-річний син вже отримав низку нагород, і тато ним дуже пишається.
Якими були його думки, коли дізнався про повномасштабне вторгнення, Олександр зазначає стисло: жодних думок про виїзд з України навіть не виникало – навпаки бажання гнати ворога в шию з рідної землі тільки додалося. Тому вирішив вступити до лав ТрО, але отримав відмову.
Річ у тім, що тоді працівників атомних електростанцій не хотіли брати ні в які воєнізовані формування, оскільки ані там, ані на станціях ще не було жодної ясності, кого куди відпускати і брати. Тому наш герой продовжив займатися волонтерством. Оскільки ж запитів від захисників ставало дедалі більше, то розширив масштаби виробництва та відкрив ще й коптильню – і з’явилися також копчені риба, м'ясо й м'ясні продукти.
З 2022 року і дотепер виготовили не один десяток тисяч банок смакоти довготривалого зберігання, каже волонтер, «а нещодавно почали виготовляти ще й варене згущене молоко, яке хлопцям і дівчатам дуже подобається».
Впродовж уже багатьох років своєї волонтерської діяльності Олександр отримав чимало відзнак, грамот і подяк, зокрема й персональних від командирів військових частин, та в 2022-му навіть став лауреатом Національного конкурсу «Благодійна Україна». Також він є членом багатьох волонтерських організацій, з якими плідно співпрацює.
Не приховує, не жаліється, а просто констатує: «Зараз бракує часу на рідних та особисте життя, але нині всі зусилля спрямовані на наближення нашої великої Перемоги. З рештою розберемося вже під мирним небом!».
#вартові_світла
