4 березня Україна та світ із сумом відзначили другі роковини окупації Запорізької АЕС й водночас два роки російського ядерного тероризму. За цей час людство неодноразово було за крок до ядерної катастрофи, й цей ризик досі доволі значний.
Та попри це частина працівників ЗАЕС залишалася до останньої мізерної можливості в Енергодарі і продовжувала захищати не лише своє місто, а й найбільшу в Україні та всій Європі атомну електростанцію.
Серед них і наш сьогоднішній Вартовий світла Анатолій Малий з позивним «Атом», який до 24 лютого 2022 року працював старшим майстром дільниці з ремонту насосів безпеки. І саме під контролем його підлеглих, які забезпечували надійність засобів системи охолодження, була ядерна безпека світу.
Енергодарець зізнається, до останнього не вірив, що рашисти наважаться зайти на ЗАЕС:
«Я не міг в це повірити, але для себе прийняв рішення, що вступлю до лав ЗСУ і боронитиму місто. Тож, скільки міг перебував на блокпості перед в’їздом до Енергодару. До останнього чинив спротив і намагався з іншими мешканцями не дати ворогу зайти й окупувати наше квітуче місто. Проте, сили були нерівними і вони таки загарбали Енергодар та нахабно вдерлися на станцію».
Рашисти приїхали на ЗАЕС, мов до себе додому, відразу почали наводити свої порядки, встановлювати правила. Українці не хотіли працювати з ворогом, але розуміли, що попри все мають продовжувати залишатися вірними своїй країні та своєму покликанню. Працювати під пильним наглядом озброєних рашистів нелегко, але атомники знали, що мусять давати людям світло і тепло та безупинно стояти на варті ядерної й радіаційної безпеки, наближаючи Перемогу.
«Тоді один із керівників станції сказав мені, що наша війна тут і зараз, – пригадує «Атом», – тож ми повинні тримати в руках безпеку всієї Європи та світу. Ми ходили на роботу і виконували свої обов’язки поки мали можливість більш-менш спокійно працювати. Одного дня я виходив із зміни і мене забрала фсб на допит. Агенти примушували перейти на їхній бік та укласти контракт з росатомом. Далі сказали прямо: «або ти з нами, або ми знайдемо важелі впливу на тебе». І тоді я зрозумів, що мій час настав».
Після «спілкування» з рашистами Анатолій усвідомив, що потрібно покидати місто та йти захищати країну вже на іншому фронті. Тож у серпні 2022 року він разом із родиною наважився виїхати з рідного Енергодара. Дорога до Запоріжжя в українців зайняла тиждень. Блокпости, допити, приниження, знущання… і нарешті вільна українська земля, без російської нечисті. Як тільки змогли облаштуватися на новому місці, енергодарець відразу пішов до військкомату.
«Військового досвіду у мене, окрім служби в армії, не було, – розповідає Вартовий, – та це ні на мить мене не спинило. Тож у вересні 2022 року я вже був військовим в окремому кулеметному взводі 54-тої окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Але, на жаль, в жовтні отримав важке поранення. Після реабілітації перейшов у тил, щоб не бути тягарем для побратимів. Зараз у тилу продовжую виконувати завдання без яких не настане Перемога. Я впевнений, що без тилу не буде фронту».
Анатолій Малий закликає українців наближати Перемогу разом. Каже, що для цього багато не треба, просто кожний на своєму місці має робити, що може. Навіть якщо це просто підтримка захисників та захисниць:
«На передовій ми тримаємося завдяки підтримці один одного та всебічній підтримці близьких і рідних. Дуже надихає на великі звершення віра в наше світле майбутнє та повернення до рідних домівок. Зізнаюся, що неабияк мотивує люта ненависть до тих, хто зрадив Україну та перейшов на бік ворога. Маю велику надію, що після звільнення нашого міста їх не буде в українському, наголошую – українському місті Енергодар. Слава Україні! Слава нації! Смерть ворогам! Далі буде…»
