За п’ять хвилин після початку інтерв’ю наш сьогоднішній Вартовий світла з позивним Partizan чемно перепрошує і відправляється на бойове завдання.
Через декілька мовчазних днів виходить на зв'язок і надсилає фото з коментарем:
«Вибачте, був трішки зайнятий. Це на бойовому виїзді. Саме цим дроном, що у мене в руках, був вражений ворожий відеоспостережний комплекс Муром-М вартістю приблизно 50 000 доларів. До речі, це один з тих дронів, що нам передав Енергоатом та ГО «Вартові світла».
Нині такі завдання для нашого Героя – це повсякденність, а до 24 лютого 2022 року він мав зовсім інше життя та обов’язки: працював на Запорізькій АЕС начальником зміни турбінного відділення, мав родину, займався волонтерством. У те, що розпочнеться повномасштабне вторгнення, вірив, тому ретельно готувався.
«За декілька днів до 24 лютого я відчував, що буде війна, – пригадує Partizan. – Хоч готуватися до неї почав ще раніше. У грудні 2021 року закупив продукти, що не псуються, зробив запас пального, вирішив куди виїде родина. У шашлики в травні я не вірив, тому готувався… Втім, залишалася надія, що в мене все ж таки параноя».
Того страшного лютневого ранку захисник України відразу зрозумів і прийняв той факт, що почалась повномасштабна війна. Тому далі все було за планом: родина виїхала з рідного Енергодара, а він пішов у військкомат.
«Я очікував, що ворог вже на ранок 25 лютого буде під Енергодаром, – зізнається енергодарець. – Бо якщо вони вийшли з Криму і захопили Каховку, то далі шлях на Енергодар відкритий, і це лише 120 км. Тоді я не знав, що росіяни не пересуваються вночі. І це дало час хоч якось підготуватися населенню. Моя родина виїхала відразу, а я пішов воювати. Тож на війні я з 24 лютого 2022 року».
Військового досвіду в нашого Вартового не було, бо в армії він не служив, військову кафедру не проходив. До цього займався лише військовим волонтерством. Втім, відсутність базових знань і навичок не завадили йому піти воювати та попри все боронити рідне місто, країну.
«Волонтерство – це окремий етап мого життя, – підкреслює Вартовий. – Були великі справи, за які точно не соромно, а от військового досвіду в мене не було. Пішов на війну звичайним солдатом у звичайний піхотний батальйон. На роботі – начальник зміни турбінного відділення, а на війні – звичайний солдат. Такі трансформації іноді відбуваються в нашому житті (посміхається)».
Тому Partizan усьому вчився у процесі, можна сказати – безпосередньо на полі бою. Спочатку це було щось невідоме, незвичне і страшне, а за понад два роки боротьби за незалежність війна стала для нього повсякденним життям, де щодня ретельно виконуєш свої обов’язки, щоб вигнати ворога з рідної землі.
«Добре пам’ятаю перший бій, який не відбувся, – ділиться воїн. – З автоматами і трьома гранатометами ми мали зустрічати танки, які рухались у бік Василівки. На щастя, вони не доїхали... А перед очима досі картина, де побратими одягнені хто в що, бо однострій ще не отримали, лопат немає, окопуватися нічим. З медикаментів – лише індивідуальний перев’язочний пакет радянського зразка і більш нічого... Зайняли лісосмугу і чекали на танки... Ми потім жартували, що танки просто злякалися нас і не приїхали».
Також у пам’яті захисника України назавжди закарбувався перший штурм біля Приютного, який відбувся у червні 2023 року. Саме тоді Україна пішла в контрнаступ.
«Тоді ми вдало і без втрат відбили в орків цілу лісосмугу, закріпилися і тримали її, – пригадує Вартовий. – У нашій роті все було добре. Всі хлопці залишилися живими і були сповнені надії на швидке повернення додому. А відчуття, коли ти йдеш, штурмуючи лісосмугу, зайняту орками, і розумієш, що кожен твій крок – це звільнена українська земля, дуже дорого коштує. Потім було поранення. Я вже був у шпиталі, коли почали гинути побратими. Це були дуже запеклі бої... Багато наших хлопців полягло. Серед них і найдорожчі».
Згодом Partizan отримав пропозицію перевестися в роту ударних безпілотних авіакомплексів (РУБпАК). Погодився одразу, оскільки розумів, що в новому підрозділі буде більш ефективним. Спочатку був пілотом літачка-корегувальника, а потім став пілотом FPV-дронів.
«Рішення про переведення прийняв відразу, – розповідає військовий, – бо розумів, що саме в цьому підрозділі я матиму більше шансів помститися за полеглих побратимів. Наш екіпаж повністю складається з мешканців Запорізької області та має назву EnergyDAR. Це трішки змінена назва мого рідного міста.
До речі, нещодавно наш екіпаж отримав допомогу від Енергоатома та ГО «Вартові світла». Це наземна станція керування, супутнє обладнання, а також FPV-дрони. Саме цим обладнанням ми зараз воюємо, і вже маємо уражені цілі. Я мрію про можливість «попрацювати» нашим екіпажем по орках в Енергодарі. Знання місцевості та мотивація дуже допоможуть у цьому».
Наш Вартовий припускає, що війна триватиме не один день, тому впевнений, що його мрія здійсниться і він зможе особисто докласти зусиль, аби вигнати ворога з рідного міста. Водночас він закликає українців вчитися розбиратися у дронах. За його словами, війна змінила пріоритети в озброєнні й тактиці ведення бойових дій, тому дрони мають широке застосування як у наступальних діях, так і в обороні.
«Нині швидко розвиваються ще й нові наземні дрони, – підкреслює захисник, – їх використовують для евакуації поранених, підвезення БК та дистанційного мінування. Тому обирайте напрям, вчіться, розвивайтеся! Бо війна ще триватиме, і коли настане ваша черга стати до лав ЗСУ – ви будете більш ефективними. В ухилянтів запитаю одне: вам не соромно ховатися за чужими спинами?»
Окремо Partizan підкреслює важливість волонтерів на війні. Запевняє, що їхня підтримка безцінна, а робота варта найщиріших подяк у світі. Мовляв, то лише звичайні люди називають їх волонтерами, а воїни, які стали на захист країни від ворога, – своїм найнадійнішим тилом, без якого на передовій не впоратися. Адже за першої ж потреби волонтери без вагань відправляються в найгарячіші точки «нуля», щоб допомогти військовим захищати Україну. Чи не з-під землі дістають необхідне та цим теж несуть світло в темряву.
«Я дякую волонтерам і низько їм вклоняюся, – каже енергоатомівець. – Їхні робота і допомога на війні дуже важливі. Це стосується і морально-психологічної підтримки захисників, і підвищення боєздатності екіпажів та навіть цілих підрозділів на полі бою. Без волонтерів було б значно важче триматися! Тому волонтерам дякую, а побратимів прошу триматися попри все! Слава Україні! Героям слава!»
