До 24 лютого 2022 року наш сьогоднішній Вартовий світла працював черговим електромонтером на четвертому енергоблоці Рівненської атомної електростанції. А також був головою правління одного із найбільших ОСББ міста Вараш.
Повномасштабне вторгнення застало Олександра Столярця на нічному чергуванні. Вранці, коли енергоатомівець разом зі своєю зміною повертався додому, біля станції вже було багато української бронетехніки та військових. У магазинах і на заправках спостерігалися великі черги, люди панікували. «Я боявся одного, – зізнається Олександр, – що прийдуть орки, а в мене немає зброї, щоб захистити сім'ю. Тому з перших днів повномасштабного вторгнення ми всім ОСББ колотили коктейлі Молотова, їздили будувати блокпости та готували для ТрО їжу».
28 лютого 2022 року Олександр пішов до військкомату, бо знав, що лише так зможе отримати зброю. Штамп у паспорті «не військовозобов'язаний» перекреслив ручкою, на «атомну бронь» (яку згідно з постановою Кабміну має переважна більшість працівників підприємств, «критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період». – Ред.), грубо кажучи, махнув рукою і за згодою свого керівництва пішов захищати Україну.
Так почалася його служба. Пригадує: «Шостого березня я був на полігоні у новоствореній 68 єгерській бригаді імені Олекси Довбуша, а вже двадцять третього березня наш підрозділ перекинули на Донбас – під Вугледар. До війни більшість з нас не мала військового досвіду, його здобували вже в бою. Освоїтися допомогли перші морпіхи 503-го окремого батальйону, з якими ми заступали на позиції. Ми їх міняли. Спочатку було дуже важко, бо до війни нас ніхто не готував, і якщо чесно, я чекав біди. Та водночас було байдуже, бо кожен українець був ладен віддати життя за Україну».
Олександр зізнається, що легше стало тоді, коли приїхали волонтери, першим був його друг Григорій Хвищук. Вони привезли воду, їжу, автівки та засоби індивідуального захисту військових. З часом окріп і сам підрозділ.
«Новостворена бригада, як маленька дитина, – пояснює нам захисник. – Завдяки наполегливості та стійкості особового складу, командирів, волонтерів і держави, підрозділ навчився всього з нуля, зокрема воювати. Насправді з дітей виросли непогані Росомахи, які 15 місяців без ротацій стримували ворога на Донецькому напрямку. Всі ці місяці ми жили й чергували, обороняли й атакували під обстрілами. Ми зробили багато. Фінальним акордом стали важкі бої на Благодатному напрямку, тоді ми звільнили три села».
Після важких боїв підрозділ Олександра мав короткострокову ротацію, а потім знову відправився в бій. Вчергове на «нуль». Та цього разу вже на Харківський напрямок. Нині його основне завдання – навчати військових і передавати їм знання, набуті на передовій. Пригадує: «За час повномасштабного вторгнення довелося бути і стрільцем-снайпером, і командиром бойової групи, і кулеметником. За цей час я чимало навчився, багато чого опанував. Зараз свої знання передаю іншим солдатам, бо призначений головним сержантом роти».
На цьому розповідь про передову закінчує і прощається, бо «говорити можна багато, а роботу треба робити» та додає, що «воїни не мають ні свят, ні вихідних, ні часу на відпочинок». Наостанок звертається до тих, хто в тилу: «Ми, захисники України, чекаємо допомоги, підкріплення від українців і бачимо, що багато чоловіків бояться взяти зброю до рук. Хлопці, лише разом ми зможемо вигнати ворога з нашої землі! На жаль, більшості з нас доведеться воювати, бо ворог поки не здається і постійно посилюється. Якщо з якихось причин ви не можете воювати – допомагайте чим можете! Лише разом – ми сила!».
#вартові_світла #РАЕС
