“Я працював в Енергоатомі, у відділі обслуговування обчислювальної техніки та комп’ютерних мереж. Та коли мені зателефонували з військкомату зі словами, що країна потребує моєї допомоги, я не вагався. Вже наступного дня з речами був на порозі військомату”.
А далі - місяць “учєбки”, потім - східний напрямок, Бахмут… “Лінкольн” був гранатометником.
Валентин вже захищав Україну раніше, у 2015-2016 роках, в АТО. Там пройшов свої “бойові університети”. Але тепер все інакше.
Каже, зараз на фронті важливо все і будь-які знання стають в пригоді: “Мені знадобилися навіть мої робочі навички - допомагав зв’язківцям і налагоджувати обладнання, і у штабній роботі”.
А на питання що ж у цьому пеклі допомагало йому самому, відповідає: “Мені допомагало триматися те, що мене чекають. Моя дружина, діти, батьки, близькі. Навіть на одній з найгарячіших ділянок фронту не було ніякого страху. Я просто робив, те що мав”.
Валентин розповідає, як змінилися підтримка українського суспільства порівняно з 2015 роком: “Тоді мало людей усвідомлювали ситуацію, адже не було такого масштабу. А зараз до військових ставлення геть інше. Бо “зачепило” всю країну, тож перемогу наближають всі. Наприклад, забезпеченням дуже допомагали волонтери, цивільні, кілька фур приїжджало від Енергоатома ”...
Попри всі труднощі війни, були і курйозні історії. Наш герой розповів одну з них: “Я залишився сам на позиції на кілька хвилин, сиджу на посту, бачу із-за дерев з’являється кабан. Я дивлюсь на нього, і розумію, що раптом він побіжить - доведеться стріляти. А стріляти не можна, бо позиція - засекречена. Навіть придумав, як заманити тварину в окоп і вже там тихо “нейтралізувати”. Зрештою, кабан, просто понюхав наші сухпайки та пішов… Зараз це смішно, а тоді було моторошно. І таких історій чимало в кожного з нас”.
…Зараз “Лінкольн” проходить реабілітацію після поранення. Проте ще й підбадьорює інших: “ Найголовніше - не впадати у відчай та не здаватися. Україна в будь-якому випадку переможе!”
