«Найгірше у війні – це ховати побратимів. Потім їхні обличчя не дають вночі спати…»
На інтерв’ю з нашим черговим Вартовим ми з фотографом прийшли завчасно. Тому мали змогу побачити, якою радістю його поява стала для колективу. Щасливі колеги, повскакувавши зі своїх робочих місць, кинулися обіймати керівника.
Співробітники схвильовано відмічають, що війна додала Олександру сивини. «Є таке», – посміхається він. І запрошує нас до свого кабінету – директора Департаменту обліку договорів та моніторингу заборгованості Дирекції з фінансів та бюджетування Енергоатома.
Робоче місце Олександра Ердта. На стіні – календар. А на ньому – 24.02.2022. Звертаємо на це увагу, а у відповідь чуємо лаконічне «перегорну, коли повернуся з перемогою».
Якщо відмотати плівку назад, то колишнє життя нашого героя було абсолютно буденним і звичним. Стала робота – понад 20 років в Енергоатомі, дім, у вільний час – захоплення риболовлею, мисливством… А потім почалася повномасштабна війна.
Того ранку він прийшов на роботу ще енергоатомівцем, а вийшов з неї вже практично бійцем ТрО Дніпровського району столиці.
Каже, рішення воювати прийняв одразу: «Це була якась абсолютна синергія серця і розуму: «Інакше і бути не могло, бо святий обов’язок кожного громадянина – захищати свою Батьківщину. Як офіцер запасу, я не бачив іншого шляху, окрім як в ЗСУ». А роздратування і справжня лють від того, що росіяни бомблять всю Україну, лише підлили масла у вогонь: «Такого взагалі не могло статися у цивілізованому світі 21-го століття, тому з’явилося дурне бажання знищити покидьків, які чомусь називають себе руськими». Саме це наш Вартовий успішно і робить. Дотепер…
Вступивши до лав ТрО, Олександр став командиром підрозділу з десяти осіб. Призначили, бо з-поміж усіх він був єдиним офіцером. Навіть не зважаючи на те, що військовий досвід здобував ще на військовій кафедрі вишу, а 2014 року дещо «апгрейдив» в Енергоатомі – під час спеціальної підготовки, яку проводили фахівці з Нацгвардії України.
Спочатку підрозділ відправили під Бровари, де вони мали прикривати столицю і стримувати ворогів, які колоною рухалися на Київ з того напрямку. А вже у травні роту, зокрема й 35 бійців на чолі з Олександром, перекинули під Харків, де вони обороняли позиції до кінця літа. Потім вивели на ротацію та перепідготовку.
Зараз наш герой служить в одному з підрозділівЗСУ, назвати який із певних міркувань він не може. Коли, чому та навіщо його туди перевели – залишимо за кадром, адже мета зосталася незмінною – Перемога України. І це, напевно, єдине, що зараз не змінюється.
Війна, зізнається Олександр, штовхає людину на колосальні трансформації. Вона вчить, даючи нові навички та новий досвід, і, на жаль, забирає… «Найгірше у війні – що за цей період поховав шістьох побратимів. І це часом не дає спати вночі, бо неможливо заснути, коли перед очима їхні обличчя…».
А ще, впевнений герой, війна неабияк розкриває і загартовує. «Можна знати людину понад 10 років, вважати її взірцем чи не в усьому, аж раптом вона відкриється з найгіршого боку, – каже Олександр. – Або ж навпаки, хтось здавався тобі підозрілим чи підступним, а на війні повівся героїчно».
Ні, війна не виправляє людей, підкреслює енергоатомівець, а каталізує процеси, які в них відбувалися ще до неї. Тож якщо всередині щось добре і світле, то воно проявиться й закріпиться ще більше, так само і щось погане ущільниться й подвоїться...
Найголовніше ж у ці надскладні часи, вважає наш Вартовий, – це бути там, де ти найбільше потрібен. І дуже важливо, щоб всі розуміли, де вони і для чого. Бо це значно допомагає наближати Перемогу:
«Ти своєю присутністю або збільшуєш боєздатність чи ефективність своєї команди, або навпаки. І людина повинна це розуміти. Особливо в тилу, до речі. Бо слід усвідомлювати, що ти робиш. Аби хлопцям і дівчатам на «нулі» було легше нищити ворога… А ще дуже важливо – щоб війна для кожного з нас не закінчувалася за останнім блокпостом. Бо дехто живе так, ніби нічого не відбувається… На жаль».
Багато захисників, які повертаються з передової у більш-менш безпечні місця, почуваються вкрай некомфортно, констатує герой. Бо, наприклад, звук звичайного мотоцикла їх напружує, адже майже так звучать «шахеди». А більшість цивільних людей цього не розуміють…
«Іноді складається сумне враження, що купа людей як жили своїм життям, так і живуть. А хтось інший у цей самий час має їм це приємне життя забезпечувати…»
Втім, давати будь-кому бодай якісь настанови Олександр не хоче. Каже, просто слова нічого не змінять – життя буде значно красномовнішим...
Особисто ж для себе все та давно давновирішив: робити те, що може, і навіть більше, та власним прикладом надихати інших на добрі й корисні справи. А найкорисніше зараз – нищити рашистів на всіх фронтах, наближаючи таку омріяну Перемогу.
#вартові_світла
