Фортеця, сіль, шампанське – саме такий асоціативний ряд виникав у кожного з нас, коли ми чули слово Бахмут чи Артемівськ. Але так було до початку російсько-української війни, а вже після – у наших головах звучить «битва за Бахмут», «фортеця Бахмут», «бахмутська м’ясорубка»…
Назва багатостраждального містечка на Донеччині вмить перетворилася на величезну рану в серці кожного українця, а саме місто – на руїни. Проте, битва за Бахмут триває й нині, а наші титани з плоті і крові тримають оборону міста вже понад рік. Це протистояння нарекли найбільшою і найкривавішою битвою з часів Другої світової війни та найкровопролитнішою з початку російського вторгнення в Україну 2022 року.
Зараз це один з найпекельніших напрямків, де точаться найжорстокіші бої, але наші безстрашні Збройні Сили України роблять все, щоб вигнати ворога з української землі. Серед них і наш мужній Вартовий світла Василь Марчук, який до повномасштабного вторгнення працював електромонтером 5 розряду з ремонту та обслуговування апаратури та пристроїв зв’язку на Хмельницькій атомній електростанції.
Пригадує, що про війну дізнався на роботі, звідки потрапив у військкомат: «Я стояв на обліку, бо був військовослужбовцем майже 20 років. Пройшов АТО та ООС, а в 2019 році демобілізувався і згодом влаштувався на ХАЕС. Тому, коли почалося повномасштабне вторгнення, мене відразу викликали у військкомат, а через пів року призвали у десантно-штурмові війська України».
Зізнається, що роздумів про те йти воювати чи ні навіть не було, і рішення прийняв відразу, оскільки розумів, що хтось має захищати Україну. Рідні такий вибір сприйняли важко, але підтримали та чекають захисника вдома з Перемогою. Хоч наш Вартовий і мав військовий досвід та все одно пройшов навчання на полігоні: «Потрібно було поновлювати старі навички та багато чого опановувати з нуля. Насправді, я дізнався чимало нового, бо до цього взагалі не мав жодного відношення до десантних військ. Довелося й під танком бути, і з гелікоптера спускатися… багато веселого було (посміхається)».
Після навчань підрозділ Василя відправили у район Бахмута, де наші мужні воїни тримають оборону й досі. Стримано констатує: «Тут ми побачили і пережили багато такого, після чого на все дивимося інакше. Тепер у нас інші цінності. Найголовніше, що живий ти і побратими теж, а решта – не так важливо. А тим, хто в тилу, бажаю просто жити і цінувати свій час!».
І більше нічого не розповідає, бо триває контрнаступ, але дякує Енергоатому та Хмельницькій АЕС за всебічну допомогу: «Щоб забезпечити зв'язок на передовій мусимо постійно купувати кабелі та різні засоби передачі інформації. Буває так, що тільки відремонтуємо, а його знову посіче чи спалить вщент і швидко відновлюємо під обстрілами у будь-який час дня чи ночі. Тому хочу подякувати колективу та керівництву за допомогу, завдяки чому ми можемо ефективніше нищити ворога».
А ми ж бажаємо нашим хоробрим і відважним воїнам вистояти, втримати фортецю Бахмут та всю Україну і повернутися з Перемогою до своїх щасливих родин!
Слава Україні! Героям Слава!
