Наприкінці ХVІІІ століття, після ліквідації Гетьманщини та Запорізької Січі, Україна була включена до російської загальноімперської державної системи з її уніфікаційними методами управління та самодержавно-поліцейською владою. Умови Переяславського договору 1654 року, за якими Україна, визнавши протекторат царя, зберігала створений нею суспільний устрій, були брутально розтоптані російським царизмом, і країна козаків втратила залишки своєї державності.
Перед українцями невдовзі постало питання: їхня батьківщина існуватиме як окремий національний організм чи її повністю поглине зажерливий північний сусід? Йшлося не про зміну існуючої доти моделі відносин між Україною та росією, а фактично про припинення існування української нації.
Саме в цьому полягала мета російської імперії, і саме цим визначався головний зміст «спільної історії двох народів», про яку сьогодні з таким пафосом говорять у кремлі. Наш північний сусід завжди ставив перед собою завдання повністю зрусифікувати і фактично ліквідувати український національний організм.
Понад 300 років російська імперія крок за кроком намагалась знищити національно-культурну окремішність України й варваризувати її, нав’язавши свій суспільний устрій і спосіб життя.
Саме це нині, як і 10 років тому, з нашою державою роблять російські окупанти. Це добре розуміє наш сьогоднішній Вартовий світла, працівник Запорізької АЕС Валерій Погуляй з позивним «Шум». Для нього і його родини війна почалася ще у 2014 році. Саме тоді він зрозумів: якщо не зупинити ворога зараз, то наслідки будуть трагічними.
«Я завжди цікавився історією та політологією, – ділиться захисник України, – і був добре знайомий з тими методами та засобами, які в різні періоди існування російської імперії застосовували до людей. Використовуючи релігію, освіту, пропаганду тощо, формували свою викривлену реальність та спотворювали історію. І водночас створювали «радянську людину» в СРСР чи як зараз, у часи путіна, – вже «ліплять» якийсь гібрид «імперсько-радянської людини».
Пропаганда, хворі амбіції, ксенофобія та шовінізм – їхнє все. Тож наміри цієї країни-окупантки я розумів без купюр, а повернення її на старий шлях бачив ще з початку нульових. Тому на захист України став ще навесні 2014 року. Спочатку воював у громадських формуваннях, а потім, із серпня 2014 року, – у лавах ЗСУ».
Валерій на той час був першим працівником ЗАЕС, який зміг мобілізуватися в зону проведення АТО/ООС. Захищав Україну від ворога понад рік, а восени 2015 року демобілізувався. Втім, за час служби встиг чимало зробити для рідного Енергодара та країни. Підкреслює, що саме він з товаришем перефарбували стелу «Енергодар» у кольори України, коли чергували на блокпостах. І наголошує: «Після звільнення Енергодара виправимо те неподобство, що зробили зі стелою окупанти».
Після демобілізації енергодарівець продовжив працювати на ЗАЕС, але числився в оперативному резерві ЗСУ, іноді їздив на військові збори. Крім цього, він займався волонтерською та громадською діяльністю, а також мав звичайне людське життя з подорожами, концертами, риболовлею та пішими походами.
«Я дуже цінував таке життя, – зізнається атомник, – але добре розумів, що терористичний російський режим продовжить реалізовувати свій план зі знищення української держави. Тому завжди мав зібраний рюкзак, необхідне спорядження і впевненість, що Україна зможе перемогти. Я чітко усвідомлював, що якщо почнеться повномасштабне вторгнення й українці протримаються хоча б декілька днів, то країни вільного світу почнуть допомагати. На жаль, також знав і те, чого не було зроблено для підготовки боротьби з рашистами, тому розумів, який непростий шлях нам доведеться пройти».
24 лютого 2022 року наш Вартовий світла перебував у відпустці, тому був удома. Вранці його розбудила поліцейська сирена, після чого з новин дізнався, що день Х настав. Потім відбулася важка розмова з рідними, о 07:45 військкомат і далі ранок, який не закінчується вже понад два роки.
«Найдовший ранок, який триває, на жаль, і досі, – констатує «Шум». – Повномасштабна війна, відступ, довгі місяці та вже й роки боїв, піхотне життя, нулі, нескінченне копання окопів та низка чергувань, втримання фронту, контрнаступ, втрати побратимів, контузії, різноманітні навчання, дуже рідкі відпустки й відвідини родини… Безкінечне 24 лютого 2022 року».
Мобілізувавшись у лави місцевої ТрО, енергодарівець разом із побратимами брав участь в обороні Запорізької області. Це ділянки навколо міста Оріхова, більш відомі як Мала Токмачка, Новоандріївка, Новоданилівка. Коли у 2023 році розпочався контрнаступ України, підрозділ захисника дещо перемістився і брав участь у боях біля Новодарівки, Рівнополя і найдовше воював біля села Приютне.
«Тут загинуло й було поранено багато наших бійців з Енергодара, з району, з області, – пригадує захисник. – Особисто я власне у контрнаступі на нулі провів майже 100 днів. Це дуже багато часу. Хто пам’ятає інтенсивність бойових дій на тому напрямку в той період, розуміє, про що йдеться. У боях в основному працював на автоматичному гранатометі МК-19 (американський автоматичний гранатомет, калібр 40 мм – Ред.), а потім ще й на трофейному АГС-17 (радянський автоматичний гранатомет, калібр 30 мм – Ред.). Із великим задоволенням відправив по ворогу чималу кількість трофейних боєприпасів».
Нині, протягом певного часу, атомник із побратимами перебуває в одній із областей Україні на кордоні з росією. Вже встиг отримати бойову професію, пов’язану, як він сам зазначає, з новими викликами та зміною бойових тактик. Втім, єдине стійке і незмінне досі – це його віра в Перемогу України. Бо лише «вона спільно із союзниками зможе відправити нечисть туди, де їй місце, а потім відновитися, окріпнути та розквітнути по-особливому».
Наш герой підкреслює, що тримати оборону рідної країни та триматися на передовій самому допомагають родина й волонтери. Також підтримує й Енергодарська міська рада, адже кожний енергодарець-захисник отримує 50 000 гривень матеріальної допомоги від міста: «Завдяки цьому заохоченню ми маємо можливість докупити те, чого не вистачає в амуніції чи спорядженні. Тому дуже дякуємо керівництву Енергодара за підтримку».
Втім, найважливішу роль відіграє зв’язок з колегами з дільниці ремонту насосів реакторного відділення ЕРП ЗАЕС, які також воюють у різних бригадах.
«Ми з колегами-побратимами завжди згадуємо загиблих товаришів, – підкреслює «Шум». – І віримо, що їхня смерть не була даремною, а могили стануть фундаментом для нової вільної країни. Я впевнений, що пам’ять про кожного загиблого захисника України допоможе патріотично виховати наступні покоління. А в цій багатовіковій історичній боротьбі за незалежність ми отримаємо сильну, горду, вільну Україну. Переможемо, без сумніву!»
